Масаї кажуть, що гора плаче. Її сльози — це талі води колись могутніх льодовиків. Там, де ще 50 років тому білів вічний сніг, зараз чорніють вулканічні скелі. Гора Кіліманджаро змінюється на очах одного покоління.
«Мій батько водив туристів на вершину 40 років. Тоді сніг вкривав весь пік Кібо, наче біла шапка. Тепер його майже не лишилось», — розповідає Самуель Нгума, місцевий гід у третьому поколінні. За його словами, найвища точка Африки втрачає свою крижану корону.
Вулкан Кіліманджаро почав формуватися 5,4 мільйона років тому. Три вершини-велетні — Кібо, Мавензі та Шира — виросли з розпеченої лави. Сьогодні найвища вершина Африки сягає 5895 метрів, що робить її найвищою окремою горою в світі.
«Коли питають, де знаходиться гора Кіліманджаро, я завжди кажу — шукайте серце Африки», — посміхається Нгума. І він має рацію. Гора розташована в Танзанії, в самому центрі континенту, за 340 кілометрів від Індійського океану.
Національний парк Кіліманджаро розкинувся на площі 388 500 гектарів. Тут можна побачити всі кліматичні зони Землі — від спекотних саван до арктичних снігів. «За один день підйому ви проходите шлях від екватора до полюсу», — пояснює Джон Мтуі, науковий співробітник парку.
В підніжжі, де температура сягає +30°C, пасуться слони та буйволи. Вище починаються тропічні ліси, де живуть мавпи колобуси та різнобарвні птахи. На висоті 4000 метрів — альпійська пустеля, а вище — вічні сніги. Точніше, ті, що ще залишились.
«Чому на вершині Кіліманджаро є вічна мерзлота? Це справжня загадка природи», — розмірковує професор Лонні Томпсон, який досліджує льодовики гори вже 20 років. «Але ця мерзлота тане. З 1912 року ми втратили 85% льоду».
Килиманджаро вулкан досі живий. У 2003 році вчені виявили магму всього на глибині 400 метрів під кратером Кібо. Місцеві легенди розповідають про виверження 200 років тому, хоча офіційних записів про це не збереглося.
Кратер центральної вершини вражає своїми розмірами — 900 метрів у діаметрі. На дні, під шаром застиглого попелу, ховається вулканічне жерло. «Це як корок у пляшці», — пояснює геолог Пітер Джексон, — «І ніхто не знає, коли цей корок може вилетіти».
Перша європейська експедиція на Кіліманджаро відбулася в 1848 році. Німецький місіонер Йоганнес Ребманн першим описав «сніг на екваторі», хоча йому спочатку ніхто не повірив. Досягти вершини вдалося лише в 1889 році — це зробив альпініст Ганс Майєр.
Зараз щороку близько 35 000 людей намагаються підкорити найвищу гору Африки. Але гора стає все більш примхливою. Мінливий клімат, танення льодовиків та вулканічна активність роблять кожне сходження унікальним.
«Моя донька теж буде гідом», — каже Самуель Нгума, дивлячись на вершину. «Але я боюся, що вона покаже своїм дітям вже зовсім іншу гору. Без снігової шапки Кіліманджаро буде не впізнати».
І поки вчені сперечаються про майбутнє африканського велетня, він продовжує змінюватися, нагадуючи нам про крихкість природної рівноваги та необхідність її збереження для наступних поколінь.
